«Він бив штрафні удари, мов пенальті, в найкращому «Динамо» всіх часів…»
Одеса, люди щирістю багаті.
На Молдаванці хлопчик юних літ.
Він бив штрафні удари, як пенальті,
І мріяв підкорити цілий світ.
Той цілий світ - команда «Чорноморець»,
Якою любувався сотні днів,
Там у гравців замість сердець - мотори,
Могутні м'язи й погляди орлів.
Одеські хлопці всі були завзяті,
А місць в команді мало, ну хоч плач,
Та Льоня бив штрафні, немов пенальті,
І пас давав такий, що плакав м'яч.
Коли збулася мрія у хлоп'яти -
У чотирнадцять... «Чорноморець»... взяв... -
А вдома, у цей день, не стало тата.
Так Леонід за мить дорослим став.
Єдина втіха: грати, грати, грати,
Він подавав, стелився, відбирав.
І... бив штрафні удари, як пенальті,
Бо вже тоді родину годував.
І дивувалась, і пишалась мама,
Як одесити набивались в двір.
І крик стояв: «Буряк, не йди в «Динамо»!
Ти одесит! Ти вічний наш кумир!».
Та мрія Буряка завжди зростати
Здолала хор одеських голосів,
Він бив штрафні удари, мов пенальті,
В найкращому «Динамо» всіх часів.
Великий час! Велика світла ера,
Не просто гра, а музика! Політ.
Великий Лобановський і партнери,
З якими підкорявся цілий світ.
Щоб описати все, замало слів,
Буряк творив штрафні, немов пенальті,
І роздавав симфонію пасів.
Описувати все, що по заслузі
Отримав майстер Леонід Буряк, -
Це на півдня!.. Та для сім'ї, для друзів
Життя його не змінює ніяк.
Він суперчоловік і супертато,
А для онуків вже і супердід.
Навчає бить штрафні, немов пенальті.
Буряк-найменший вчиться так, як слід.
Бо в нього є із кого приклад брати,
Маестро Леонід - це сам футбол,
Якого вічно будуть пам'ятати
Від Осло до самого миса Горн.
Та й в шістдесят він хлопець з Молдаванки,
Хоч ран багато, і вони болять...
Він досі б'є штрафні, немов пенальті,
Бо так і не навчився програвать!!!
Петро МАГА
Авторитет Леонида Буряка для прекрасных футболистов Влада Ващука и Сергея Реброва непререкаем |
Ани Лорак с мужем Муратом |
Маэстро Александр Розенбаум и Дмитрий Гордон с кумирами - выдающимися футболистами киевского «Динамо» и сборной СССР Владимиром Трошкиным и Андреем Бибой |
С юбиляром Диму Маликова связывает давняя дружба |
«Команда молодости нашей, команда, без которой мне не жить...» |