В разделе: Архив газеты "Бульвар Гордона" Об издании Авторы Подписка
От первого лица

«Пам’ять ниє, неначе надламана вiть,в неї очi жорстокi й холоднi.А порожня чарчина напроти стоїть...Може, хтось iще прийде сьогоднi»

Виталий КОРОТИЧ. «Бульвар Гордона» 30 Декабря, 2010 00:00
Раз на рiк ми чекаємо поздоровлень.
Виталий КОРОТИЧ
Раз на рiк ми чекаємо поздоровлень. Не на день народження, про який вiдомо не всiм, не на державнi свята, якi часто-густо ми передусiм любимо за те, що це додатковi вихiднi. Настає Новий рiк, i згадуємо про тих, кого, може, не пам'ятали довгими мiсяцями. I про нас часто згадують таким чином.

Новорiччя - свято взаємної уваги, в цей день нiхто не повинен бути самотнiм: колись iснував звичай, згiдно з яким годилося покликати до святкового столу першого-лiпшого сумного перехожого з вулицi, подарувавши йому радiсть. Так робили i на Рiздво, i на Новий рiк, але робили ж!

Iснує цiлий лiтературний жанр «рiздвяних оповiдань», про дiтей, зiгрiтих добродiйною увагою. Нещодавно український кiнорежисер Кiра Муратова зняла гiркий фiльм-пересторогу «Мелодiя для шарманки» про вмирання взаємного тепла, про те, як неуважнiсть стає жорстокiстю.

Вiрш, який пропоную читачам нашого тижневика, - найновiший з написаних мною (не люблю слова «останнiй» стосовно зробленого). В сьогоднiшньому роз'єднаному свiтi дуже важливо нагадувати собi й iншим про все, що робить Нас єдиним суспiльством i одним народом.

Пiдносячи чарку назустрiч людям, з якими переломлюєш хлiб за святковим столом, не забуваймо, що це старовинний обряд єднання, - вiдтепер ти не маєш права ворогувати з тими, з ким щойно дiлив хлiб i пив вино. Вiтаючи вас iз чудовим святом, дуже хочу, щоб ми завжди вiдчували свою поєднанiсть. Будьмо!

На моєму столi - так воно повелось -
Там, де страви й пляшки новомоднi,
Є незайманi чарка з тарiлкою. Хтось
Прийде в гостi до мене сьогоднi.

Вiн давно тут не був, вiн шукає мiй дiм,
Роззирається мовчки довкола.
I не може зiтхнути в повiтрi рудiм,
Бо таким ще не дихав нiколи.

Гiсть, веселий, немов березневе лоша,
Чи сумний, мов закурене небо.
Я чекаю на тебе - не вiрить душа,
Що на тебе чекати не треба.

Непромовленi тости, порожнi чарки
В зосередженiй тишi поснули.
Я чекаю i знаю - ще прийдуть жiнки,
Що забулись, але не минули.

Над обiднiм столом
гусне втомлений час.
В нiм чекання, гiрке до нестями.
Це не тiльки у мене. Так само у вас.
Це якраз i назвали життям ми.

Ти, як жук в бурштинi,
мiж людей i подiй,
I до спокою дуже далеко.
Ще й держава мовчить. Сповiдатися їй
Не велить вседержавна безпека.

Сидимо мовчимо, а серця розрива,
Наливаючи пам'ять журбою,
Непромовлена сповiдь,
не влита в слова,
Тост без гостя, що вип'є з тобою.

Пам'ять ниє, неначе надламана вiть,
В неї очi жорстокi й холоднi.
А порожня чарчина напроти стоїть...
Може, хтось iще прийде сьогоднi.



Если вы нашли ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter
Комментарии
1000 символов осталось