МИНАЄ ДЕНЬ, МИНАЄ НІЧ

Андрій ДЕМИДЕНКО: «Вже звикаєм до крові. Не звикаймо до зрад. На галерах Свободи Не буває без втрат»

Пропонуємо вашій увазі свіжу підбірку віршів відомого українського поета.

На передку війни

Я ще не знав,
Що я узятий на приціл!
Що в снайперів свої криваві квоти,
І смерть — лише за крок навпроти.
Тут інша вартість слів і вимір цін! —
Почуйте, галас-патріоти.
Я потім все відчув — на дотик!

Я ще не знав.
Тут кожен раз мить тишини —
Вона була, була за нагороди.
Що не забуть оті дороги.
Я ще не знав, не знав, що від війни
Немає тяжчої роботи.
Я потім все відчув — на дотик!

Я ще не знав,
Яким буває плач броні.
Як у атаки йдуть, ідуть укропи! —
Мої брати, мої ви роти...
Я ще не знав у тім страшнім вогні
Молитви сил, слуга піхоти.
Я потім все відчув — на дотик!

Я ще не знав,
Що буде тризна по мені —
І Україна стане перед строєм.
І сніг чи дощ мене покропить.
Я ще не знав, що так люблю її!
Я сам пішов, пішов в окопи.
...Її сльозу... відчув — на дотик!

Свобода — моя група крові

Вже звикаєм
до крові.
Не звикаймо
до зрад.
На галерах
Свободи
Не буває
без втрат.

Свобода — не ложе:
Хто за Свободу воїн —
Свободи достоїн,
О праведний Боже!
А без неї —
немає народу.
Я — за Cвободу!
Свобода —
моя
група
крові!

Двокрилі Моцарти мелодій

Без репетицій!
Наливши горло —
до країв!
Колінцями мелодій,
Виводять точно солов’ї
По нотах
Матері-Природи.
Вона навчила їх.
І воздають вони їй чесно.
Без пісні — помирають солов’ї.
Без солов’їв — вмирають весни.

О солов’ї,
Що так освячують гаї!
О солов’ї!
Двокрилі Моцарти мелодій.

Все в Україні, як треба

Все в Україні, як треба.
Тільки одне не збагну:
Ходять багаті по небу,
Бідні всі ходять по дну.
Все в Україні, як треба.
Серце лиш біль перейма:
Славить багатих арена,
Ходить за бідним сума.

Все в Україні, як треба:
Грають в закон, як в лото...
Тільки ніколи в народу
Сонця не вкраде ніхто!

Боже.
Спини лицемірних.
Боже.
Молю повсякчас.
Боже!
Чим більше у скрині —
Тим менше у серці у нас.

Все в Україні, як треба.
Тільки одне не збагну:
Ходять багаті по небу,
Чом же народ мій — по дну?!

Як без тебе холодно

Не зчувся я: минула молодість.
Збагнув одне — живу бездумно.
Як без тебе холодно.
Як без тебе сумно.

Чого душі буває порожньо? —
Адже навкруг мене так людно.
Як без тебе холодно.
Як без тебе сумно.

Не дай нам, Бог, прожити порізно.
І кожен день. І день наш судний.
Як без тебе холодно.
Як без тебе сумно.

Віддам усе, моє ти золото,
За погляд твій. За твій цілунок.
Як без тебе холодно.
Як без тебе сумно.

Не зчувся я: минула молодість.
Збагнув одне — люблю безумно!
Як без тебе холодно.
Як без тебе сумно!

Живуть бабусі у селі

Живуть бабусі у селі.
Там їх залишилися купки.
Вже рідко бувають онуки...
І сили уже нікудишні...
А в городі-місті —
Такі ж, але інші:
Руки в них чисті.
Святі ж — у селі.

Ах юносте!

Ах юносте-бездумносте!
Біжиш без вороття,
Не знаєш каяття.
Ах юносте-безжурносте —
Народу майбуття!

Поле моєї Пам’яті

Мене орано-орано!
Мене сіяно-сіяно!
Мене морено-морено!
Мене стріляно-стріляно!

Моя доленька-доленька
Не плугами ізорана.
Моя воленька-воленька
Не дощами зволожена!

Поле моєї Пам’яті —
Я прошу берегти!
Поле моєї Пам’яті —
Не пе-рей-ти-и!
Поле моєї Пам’яті —
Над тим, хто убитий!
Над тим, хто заморений!
Полем моєї Пам’яті —
Не ходіть,
чорні ворони...
Я — Україна!

Князює осінь

Князює осінь.
В осіннім стишенні природи
Так гулко чуть перебіги хвилин.
Вдовіє ліс. Мертвіють броди.
У вирій мчать пташині оди.
Природа сповнена
зажурених таїн.

В осіннім стишенні природи —
Куди не кинь!
Куди не плинь! —
Так гулко чуть
перебіги хвилин...

Князює осінь.
Гойдає даль осінню браму.
І обрій зве у свій червлений грот.
І як сонет, із спозарану
Кружляє листя, де не гляну,
На золотаві клавіші
осінніх нот!

Збирає осінь ікебану.

Колібрі

Хтось для слави скупив
острови,
Або яхти,
розкішні й гучні, —
За ними збиваються з ніг
папарацці.
Інших ваблять кориди —
Середньовічний кошмар!
І все це — в новинах-топ!..

Моя ж любов —
Маленька,
тендітна
колібрі,
Що в неймовірному
леті-танці
Спиває блаженство-нектар,
Цілуючи серце
перлинних квіток!

Не ті часи

Не ті часи:
Нема гераклів і богів.
Мораль тепер —
У броунівськім русі.
Вчорашні вороги
Нам нині друзі.
А ті,
Хто вчора нас любив,—
Сьогодні вороги.