Нина Матвиенко занимается творчеством дочери

- Запрошень мало, тому з концертами їжджу рiдко. Працюю у благодiйному напрямку - iду туди, де треба добре слово. Ось нещодавно було свято Катерини, i я була у Музеї Iвана Гончара (муж Нины Митрофановны, художник Петр Иванович Гончар, - директор этого музея. - Авт.). Ми проводимо такий захiд - «Кава з Нiною Матвiєнко», i весь час у нас новi люди.

Гостей частуємо кавою, а пiд час частування я розказую все, що знаю про те чи iнше свято. Що почула десь, а що - з власного досвiду. Наприклад, як гадала колись перед Новим роком, на Андрiя. Це лиш раз було, у восьмому класi. Менi порадили, що треба взяти стакан або чашку чистої води i через неї соломинку покласти. Чи гiлочку: з калини, вишнi, одне слово, з «жiночого» дерева. I помолитися до Божої Матерi або святого, у чий день гадаєш. Так я i зробила.

А вночi увi снi побачила мiсточок. Треба б за перила взятися - вони тоненькi, хитаються, я от-от упаду в воду. Вода ж через кладку ллється, така глибока! Тодi я ще не знала, що все це символiчно: який мiсток, таке й життя тобi буде... Iду по цiй кладцi, беруся за перила, але легенько так, обережно. А на iншому боцi хлопець стоїть. Я дивлюся на нього: та поможи ж менi, поможи! А вiн: «Нi. Сама прийдеш». Так воно й вийшло. Рiвно через три роки я зустрiла свого Петра - вiн був у тому ж светрi, що й увi снi...

У нас два сини, вони малюють iкони. I дочка - Антонiна. Вона перейняла вiд мене голос, може, чули? Зараз я займаюся тiльки її творчiстю, дуже хочу, аби донька стала популярною: вона того варта, повiрте. Але таке протистояння проти неї, аж подумати страшно! Жодне радiо не бере її пiсень. У Тонi народний голос, але пiснi - сучаснi. Усюди за ефiри вимагають грошей, думають, що в Нiни тут мiльйони, а в Нiни лише зарплата: я викладаю вокал в Унiверситетi культури.

Людей, якi запрошують виступити мене, прошу: «Вiзьмiть Тоню». Iнодi беруть. Поплавському скiльки разiв говорила: «Якщо з Атонiною, то пiду». Раз вона в нього заспiвала, а бiльше - нi. «Хай iще пiдросте!». - «Вона вже виросла, - кажу. - Вона набагато краща, нiж iншi, вона й за мене краща!». Душа болить, коли бачу, що моя дитина б'ється, наче риба об лiд...

Пiд Новий рiк загадаю багато бажань: аби Антонiна моя десь прозвучала, аби мир був у нашiй державi. Щоб син мiй молодший, Андрiй, одружився (старший, Iван, обрав служiння Богу, вiн монах), щоб iз нашої хати завжди виходили спокiй, любов, злагода. Оце все до ялиночки буду тулити. Та й Улянi, онуцi, треба щось почепити, бо їй уже 12, може iнколи мамин грим на лице намазати, i це так смiшно виглядає! Ходить у музичну школу: ми хочемо, аби вона була грамотною в цьому свiтi, а вона хоче спiвати. Як i Тоня, з двох разiв схоплює будь-яку мелодiю! Я не така. Хiба в юностi така була, бо тодi вуха все ловили, як локатори. А зараз лише дивуюся i любуюся: якi таланти Бог дав моїм дiтям!

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter