Поэт, Герой Украины Иван ДРАЧ: «В Академії наук Йде весняний перестук. Стукотять вони, як дятли, Хто кого узяв за патли...»

«Бульвар Гордона»

Академія

(Академічне посланіє

ученій славнобратії

в нашій демократії)

 

В Академії наук

Йде весняний перестук.

Стукотять вони, як дятли,

Хто кого узяв за патли,

Хто — руками, хто без рук,

Але академічний звук.

Лисина об лисину

Стукотить навмисне.

В Академії наук

Йде весняний передзвін.

Це ж про що? Про зміни він.

Як змінитись, щоб без змін.

Але всюди скільки мін!

Де не йди — відкритий люк!

Але всюди — скільки злюк...

Там люстрація — кастрація —

Всім реформам ілюстрація.

Академію — на сук?..

Що? Патон? Ще попатоним?

Та годилося б бонтоном

Зміну влади провести.

Будеш ти? Чи будеш ти?

Всі безсмертні, як хорти,

Величають і чіпляють

Всім професорські хвости

Замести щось в час сльоти.

В Академії наук

Геть академічний звук —

Лише грюк, та стук, та пук,

То розпукалась розпука

То з фейсбуком

й без фейсбука

На ристалищі розпук.

В Академії наук

Був славетний Корнійчук,

Був Тичина,

Був Бажан,

А тепер нема нема Жанн,

Лише знаю Скрипник Жанну,

Для Патона файну панну,

Повну чар і повну ран...

В Академії наук

Рильський був —

а далі знижка.

Одцуралися Малишка

І Сосюри, ще кого?

Може, Первомайського.

Все ж гуманітарний звук!

Ти йому про пекло мук —

Він про очі карії...

Де ж гуманітарії?

Мене Довгий туди кликав.

Засідала там Велика

Й Мала Академія.

Хто мудріший? Заковика.

У заздрості — люта пика.

Бачите, у темі я.

Довгого вони блокують,

І давно він п’є гіркую,

Не приймають — затялись.

Та хто лис, а хто і рись,

Та вони до нього — брись!

Ти ж, Борисе, заступись,

Та затявся щось Борис...

Ну, а славний

наш Юхновський,

Чоловік не угодовський,

Колись був — Народна Рада!

Та й тепер його порада

З патріарших його літ.

Його вислухати слід:

«У ворон, у горобців,

У мурах — в кінці кінців

Всюди самоуправління.

Хай нам вистачить терпіння

Подолати всіх людців

І повчитись в горобців!»

Де жінки о цій порі?

Де Склодовська, що Кюрі?

Зробимо матріархат...

А мужчинську — хай їм кат,

Як лунає бабський мат,

То кінець мужчинській грі

У весняній цій порі

При весняному Дніпрі

На порі хто? На порі?

Годі снидіти в норі!

Де Мухіна? Де Пашкова?

Металургія порошкова?

Утопили все в Дніпрі...

Академія медична?

З Кременем педагогічна?

У цій грі вони журі?

Академік з Руху — Кислий

У порадах дуже стислий,

Вірші внучки ревно вчить —

Перевершила вже Ліну.

Славну він чекає зміну.

Його вічність — наша мить.

У фейсбуці на тому боці

Бачу фейсбук

на кожному кроці.

А як може жити фейсбук

Без рук, без ніг і без букв,

Хіба що моя розпука

Розпукалась без фейсбука.

Академік наш, Борис він,

Має місто вже Бориспіль,

Має річку Борисфен,

Має фонд і має фен.

Славен Ількович Борис

Має купу славних рис —

То він лев, а то він лис,

Як його Мазепа вчив,

Він Мазепу перевчив.

Патон Нобля хотів дати.

Тупі шведські лавріяти.

Для них Патон, що понтон.

Нам Президія не в тон.

Ми брати з ним по дантисту.

Норовисту, але чисту

Ведем лінію здавен.

Для кучерів — один фен...

Драч — почесний академік

В Академії мистецтв.

Він в кіно завжди у темі,

Темніший лиш в теоремі,

У нього бризкають ще рими —

Всюди грець і всюди спець.

Він колись був, як той Стець

З Наливайком — зараз вдвох,

А тоді він був як Бог

Як хотів, так правував,

Кучма жити не давав...

Що ж скажу вам на кінець?

— Ну а ти що скажеш, Ліно?

— Я б їх лунко об коліно...

Я б молодших всіх — в АТО,

Гала-драла щоб ніхто,

А старих (лисунів) — на пенсію

У Крим або в Валенсію!

Академію б Оксанусі.

Вона мудра, як Зануссі,

Від Зануссі ще мудріша,

Бо гарніша і римніша

Вона зна, чим дише Рим!

Я ж лишуся серед рим...

Я б Василькові дала

Вже членкора — от діла!

Я ж лишуся серед рим,

А їм всім — хай суп з котом,

Як проґавили АТО,

Не з котом, то з кицькою

Сильно слабошпицькою...

Слабошпицького —

в безсмертні!

У спілчанській круговерті

Компілятор як ніхто,

Він у нас як «Правий сектор»,

В радіо — Європи вектор,

Хай йому бульйон з котом.

Може б, сина у безсмертні?

Його сину у конверті

Всі премії, всі призи.

Він безсмертний три рази

За німе своє кіно,

Голе і німе воно...

Давно репнув Корнійчук.

В Академію б — Шевчук

Базилевс, Мовчан, Щербак...

Що сказав ще я не так,

Музо, знову за рюкзак!..

А Павличко? Що з Павличка?

В нього маршальська є личка,

Але далі жити мус —

Він Генералісимус!..

Семиноженко — магнат,

Він магнат і депутат,

Він — співак, художник — він,

За ним слава — навздогін.

Він Патона перевчить,

Перелеонардовінчить...

Ще й спортсмен —

він нюхом чує,

Перелеонардовінчує...

Слава і мене віншує,

Він й мене фотографував,

В Академії він граф...

Граф — не гриф.

А тільки грязь,

Йому липко, а він є князь.

Графське він своє графіті

Малював і на «Просвіті»,

Та Мовчан сказав: «Ату!».

Я то й думав, що АТО...

А знайомець наш

Жулинський,

Видно, прізвищем —

волинський.

Хто ж прізвище вибира?

У президенти вже пора...

Чом він досі парія?

Треба нам гуманітарія.

Академік — секретар

І директор суперстар.

Всі вчепились до Патона,

До столітнього понтона —

Хто ж це платить за базар?

До могутнього Патона,

До столітнього понтона

Швартуються кораблі,

Яхти розміром з бідона

Туляться там дон до дона

І кораблики малі...

Компілятори з респектом

За Патоновим проектом,

Всі вони — хліб-сіль Землі.

Тисячи їх, тисячі —

Хто ж їх годен полічить?

Полічить-порахувати,

У них мудрості кіловати:

Господь заздрить і мовчить!

Усі вони твердять, як вірші:

Без Патона буде гірше,

Їхня вічність, наша мить!

Світ без них одкине ноги,

Як одкинули касоги

І пропали у золі.

Всі безсмертні, всі вони

У намулі, як лини

Чи в’юни, перевиваються

І морочать людям яйця

З ученої сторони...

Стільки ти завдав хули!

Похвали, брат, похвали,

А то підеш до китайця,

Ні на кого він не лається —

Буддо, будь і сохрани!

Яцків — друг мій, академік,

Він давно в Європі, де він?

Він рахує всі зірки,

Всі зірки на рахівниці.

В нього заздрісники ниці,

Усі з комп’ютером дядьки.

Має премію Декарта.

Кажуть, Нобля вона варта.

Без мільйона лиш вона.

Краще б мільйон без Декарта,

Та не та нам впала карта —

Гроші свиснув Сатана...

Академік Іван Дзюба,

Хай не ріже Іван дуба,

Марта — вище всяких Сар!

Він Табачника втабачив,

Не зловив, бо й не побачив.

Той — в Ізраїль від покар,

Ну а там він вище хмар!

Патріарший в Дзюби жар —

Порошенка озадачив,

Ізраїльський формуляр

Марчукові він ще значив —

Хто ж заплатить за базар?!

Ну а що мій друг Попович?

На сковороді — ще той овоч!

Живе по Сковороді:

Владу вчить та сльозу ронить.

Він живе без охорони,

Тому й пише по воді...

Ліда Артюх борщі варить.

Вони — пара є до пари,

А ми нацики тверді.

А подруга —

Ганна Скрипник —

В столах круглих однотипних

Захищає Срібну Русь.

В Рильського манерів вчиться

Ще рухівська молодиця.

Я за Русь ту поборюсь!

А Смолій — книжок томов’я

Вивергає на здоров’я,

Інколи й мені дає.

Але в мене малокров’я,

Ліні ще не поборов я,

Сил на розум не стає!

Бачите, у темі я!

Всюди Академія...

Патон — в тон вікам дідора,

Постать мудра і нехвора,

Вже піввіку президент...

Від Сталіна і до Юлі

Він сукав епохам дулі,

Не спинився й на момент...

Але брязкає галера —

Вже старезна, як холера...

Ще в Росії є така,

Але та воює з нами.

А чи справимося з ними —

Більше б пити молока!

Дончик — вам не замудончик,

Рухівець, несе бідончик

Жені славне молоко...

Дивиться через балкончик,

Чи Жулинський уже кончив

Закусити огірком?

Видають томи, томища,

А над ними вітер свище.

Люстраційний під замком...

Бар’яхтар і Ситник — друзі.

Ще в сталінській лісосмузі

Вони вивчились на п’ять.

Молоденькі, хоч старенькі,

Їм противний

брязкіт-дзенькіт.

Бо таланту там печать.

А я Вересня Миколу

Від Ситника взяв по колу,

Бо він радіомудрець.

Єгор Соболєв і Наєм

Хай Ситника не займає.

По Вернадському він спець.

В корінь глянь —

повсюди друзі.

Патон — друг.

Учених — площа.

Але істина — дорожча.

Найдорожчий нам Сократ.

Чи ж люстрації він брат?

Він цикуту пив — песець!

Що ж сказати на кінець?

Академія — галера...

Тож, скажіть, якого хера

Вам, галерникам, ключі?

Абліцов енциклопедить,

Сів на свій велосипед він,

Та Ушкалов випив шкалик,

Постріляв учених галок —

Його переенциклопедив —

Про Шевченка він все зна.

Новизна так новизна!

До Дідро! До Даламбера!

Хто ж мудріший за Вольтера?

Хіба Дзюба — от холера!

Але він лиш пів-Франка,

Абліцов так визначає.

(Напоїла Гала чаєм...).

Це б Павличка ще б узяти,

Їх докупи пов’язати —

Повним би були Франком...

Задоволені цілком?

Ще б притнуть Поповича,

Пана загадковича, —

Було б півтора Франка.

От в нас логіка яка!

А десниця в нас прудка.

А що щуйця? Наша щуйця

Собі трохи притушується...

Самогон — без огірка...

Обійміть університети:

Де специ, а де поети,

Буде видно і вночі!

Буде аж тоді Європа,

Як піднімете укропа,

До Європи ідучи!..

Не витримує бамага!

Всім увага! Всім увага:

Твіттерам і соцмережам,

Всім юпітерам, що стежать!

Стоп! Гряде переворот!

Всім увага! Де присяга?

СБУ? Грузини? Сага —

Де норвезький наш народ?

І кому це піде в рот

Навпаки й наоборот...

Де Кличко, там аперкот.

НАТО знов проґавило,

Бо ловило ґави в лот!..

Неймовірний епізод!..

Чом спішить так дуже рано

Драч до Хачатуряна,

Знайшов вихід

в свойому злеті,

Вихід — в цім університеті,

Де правує вірменин.

Хто він? Що він за один?

Вірменія — вічна рана.

Хачатурян — її син.

Не дивиться мені в рот.

Зроби тут переворот,

Бо заждався вже народ.

Зроби владі аперкот.

Бо ж тут є професор Швайка,

Оцей рухівський всезнайка

Відповість він за базар.

Він Драча вчив ще за Руху.

Не любив він показуху,

Гривню вивів на вівтар.

В Швайки розум — три Одеси.

Та не возять «мерседеси»

Професорський його зад

Ні вперед, ані назад.

Іванченко-Іванова,

Письменниця загадкова,

Напува всіх молоком.

Драгоманова доярка,

Вчить студента

й перестарка —

Як первак, то з огірком!

А Іван Ющук? З Іваном

Дружим поза всяким планом.

Пише класно, внуків множить.

Хай не візьме його нежить.

Самогон — то з огірком!

Десь тут був

професор Гринів.

У нього завжди мед у скрині.

А де мед, там і поет.

Летить задом наперед.

Виступає сіль на спині.

Де професор, а де шкет,

Учиняють тут бешкет!

Ось який переворот,

Бо заждався вже народ!

Президент — я.

Прем’єр — Швайка.

Спікером хай буде Райка.

Ющука кладем в Радбез.

І дамо ми лад в країні,

А то наче пес на сіні,

Хто з них пес, а хто не пес!

Без Яцика й Порошенка,

Без Гройсмана — одноденка,

Без Турчинова — теж без!..

Віддали вже пів-Вкраїни.

І тепер повсюди міни,

А найбільша міна — я.

Але тільки ти та я,

І аж кривава лінія,

Але в’ється, як змія...

А Губерський? Він вже там...

Кремень теж гіпопотам,

Важчий мене на п’ять грам...

А ре́ктори — ректора́?

Усім туди, гіп-гіп-гура!

В Академію наук!

Андрющенко! Огнев’юк!

Славний вуз їх вибира,

Поступати буде внук.

Хто ж рубатиме той сук?

Хай же вчиться дітвора!..

Але каркає знов крук

Академії наук,

Каже знов своє кра-кра,

Весна ж силу забира!

Напина вогняний лук?

Ерос виринув з Дніпра,

Стрілу лупить по Патону,

Гані Скрипник по фасону

Весняному — всюди гра...

Бо ж старі — то дітвора.

Але, хитрий хитрован,

Насміхається Іван —

Де ж корупція найвища,

Мені каже, сила віща?

Там, де університет!

Ректори-князьки всевладні,

Суверени всі затратні,

Доларами рвуть вперед

Сюзерени і васали,

А васали носять мед.

Вища сила у васала,

Як припер найбільше сала.

Що ж робить?

Війна. Корупція.

Всіх піддав вас ревно лупці я,

Я ж найбільше винуват,

Що помірно вас батожив,

А пиху і гонор множив

Делікатний в акурат.

В кого сила є і совість,

Одягніть штани джинсові,

Не цілуйте владу в зад,

Бо позбудемось держави,

Вона ледве же іржавить —

Тож катуйтесь, хай вам кат!

Не біжіть поза городом,

Проклянемося народом

У мільярди кіловат!

Р. S.

Писав авторитет

В кастрований інтернет

Цензурований поет.

Хоч удав все кастрував,

Та не з’їв усе удав,

Усе видав Самвидав

Або, може, ще «Просвіта»,

У неї смілива орбіта,

Мовний перейду кордон

І спитаю, де «ГОРДОН»

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter