Ирена Карпа боится рожать в Калифорнии

- Как живете-можете?

- Недавно менi процитували якогось журналiста, котрий зробив «вiдкриття»: мовляв, Карпа вигадала собi нову пiар-фiшку - музичну групу. Насправдi група QARPA iснує з прадавнiх часiв (до 2007 року ми називалися «Фактично Самi») i має купу альбомiв. Найбiльш душевне заняття для мене - писання пiсень i їх живе виконання. А книги, статтi, зйомки в кiно i навiть подорожi в країни штибу Папуа чи М'янмару йдуть пiсля пiсень.

Гурт QARPA наразi працює над англомовним альбомом. Робоча назва народилася ще до моєї вагiтностi - And I made a man («И я создала мужчину». - Авт.). Дивно, що за законом невiдповiдностi сама я чекаю дiвчинку. Готуючись до свого переддекретного концерту, намагаюся якось домовитися з природою: важко дихати, легенi цiлком не розкриваються, бо їх зсередини пiдпирає моя гостя з майбутнього. Це нагадує гiрську хворобу.

Приємним сюрпризом для мене стало те, що жодного разу - скiльки я не їздила на велосипедi, не дерлася в гори, не скакала (як вважає моя мама, я на концертах тiльки скачу, про спiв вона забуває), моя доня не протестувала. Занепад сил бува лише вiд стресiв, дарованих «доброзичливцями». Атож, всi нашi хвороби - результат реактивної психосоматики. Так i хочеться гукнути: «Бережiть себе, люди! Життя прекрасне! Не журiться дурним. Все мине. За пiвроку ви про це й не згадаєте. Повiрте вагiтнiй жiночцi - я ж, як лакмусовий папiрець, зараз!».

Ми з чоловiком (второй муж Ирены - Норман - гражданин США. - Авт.) намагаємося вирiшити, в якiй країнi народжувати. Мене раптом почала лякати можлива спека у Калiфорнiї. Були б роддоми на полюсах, розглянула би варiанти. Хоча спонтанне рiшення завжди найкраще.

На п'ятому мiсяцi я натхненно дослiджувала весну в Гiмалаях. Дiти ще в утробi мусять вчитися любити життя, я вважаю. Там, в горах, коли пiд високим небом насолоджуєшся кожним кроком, спостерiгаєш гру свiтла, чуєш бджiл, що запилюють велетенськi червонi квiти рододендронiв, усе в тобi стає на мiсця. Сенс життя полягає в простих речах - я не втомлююся це повторювати.

Зараз повiльно, але невiдступно працюю одразу над трьома рiзними книгами. Була б багаторуким Шивою, справа рухалася б швидше. Перша iсторiя - про приватнi трагедiї й перемоги непомiтної дiвчини. А загалом там про те, що кожна жiнка заслуговує на звiльнення вiд рутини, вiд байдужостi близьких i вiдчуття безвиходi. Сподiваюся, книга зможе допомогти рiзним людям i, якщо її прочитає прототип, самiй героїнi також...

Друга книга - продовження першої частини «Добла i Зла». Смiшнi iсторiйки з дитинства. Усi ми родом звiдти, i дитячi мрiї часто є пiдковами на щастя в дорослому життi. До того ж смiх - це ще i йогiвська практика. А третя книга поки секретна.

Найбiльша моя мрiя: щоб ми жили в достойнiй, цивiлiзованiй країнi, де люди поважають себе i нiкому не дозволяють плювати в їхню чесно зароблену кашу. Суто по-громадянськи пiдтримую соцiальнi iнiцiативи: введення штрафiв за смiчення в лiсах i парках; заборону кривавого знищення вуличних тварин. Утiм, поки достатня кiлькiсть людей свої дупи не пiднiме, не почне будувати цивiлiзоване суспiльство, нiчого в нас не змiниться. Мою, як їй здається, надлишкову активнiсть не дуже пiдтримує мама. Не так давно вона несхвально похитала головою перед нашим концертом у Днiпропетровську - от там в театрi пiдлога й обвалилася...

Нiчого, зараз я переключаюся на бродiння карпатськими лiсами i малювання вiтражiв. Недаремно ж художню школу колись закiнчила...